“Златоцвіт” – свята данина пам’яті не лише моєму татові, а всім пречистим носіям золотої ведичної гілки могутнього українського цілительства, що живиться з тисячолітніх наших джерел.

Гарасим Дмитрович Просяник (1896 – 1979 рр.) – один з останніх зелейників старої праукраїнської школи, в карбах якої тісно переплітаються оздоровчі властивості рослини й магія слова. Це Людина, яка узагальнила надбання знахарського Роду й, свято дотримуючись його мудрих заповітів, черпала з них своє довголіття й нев’янучу чоловічу снагу. Шануючи найдовершеніший із них: “Радій життю! Цінуй і солодку, й гірку його мить! Це безцінний Божий Дар святий і неповторний!” – прищепили й мені трепетність перед безсмертними витоками.
Увійшовши у світ книги, вдумливий читач знайде в ній першоджерела душі й тіла.
Збираючи цілющі зела, зазвичай прошу благословіння татового. Й завжди відчуваю Благодать Вишню. Благословіть же, Родителю, з Ирію Небесного й кожного русича, що звідає цього пречистого Джерела на Многу Силу! Многу Мудрість! Многі Літа!

Златоцвіт: Травник-волховник.
2-ге вид., доповн.
Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2010. – 428 с.
Обкладинка: тверда.

  

Ця оповість – глибинне продовження двокнижжя “Зело таємниче” та “Скарбниця молодечої сили”. Проте тут – дивовижний світ цілющого раю рослин, що духм’яніє прадавніми мітами, билицями, кощунами, куди вітець Горасим, останій волхов Сіверщини, вводив малого Ивася – розкривається не через небокрай дитинства, а осмислюється вже очима зрілого мужа. І син, попри многотруддя останніх десятиліть дикого часу Калі-юги, знайшов у собі сили йти батьківською стезею знахаря-зелейника, досліджуючи найдревніший на землі пласт арійської астро-фітотерапевтичної науки, де приРОДа є найдорогоціннішою частинкою Бога. Це й дало можливість самописцю черпати древні знання не лише з прадідівської РОДової криниці, а й з цілющих ключів, які ще животочать в кожному українському селі.

Ці ключі стали вашими. І саме вони додадуть Вам снаги, сили й мужжя, відчути себе незнащенним на своїй, Богами дарованій нам землі.

Дай, Боже – Всемогущий Свароже, здоров’я всім, хто причетний до наРОДження цієї книги: Родині Булахів, Примаків, Олійників, Усенків, Бойків. Та найбільша подяка доктору юридичних наук, професору, академіку НАПрН України Олександру Святоцькому, як головному благодійнику.

Просяник І. Г.

Скарб нетлінний: травник-волховник. – К. : “Ін Юре”. 2019. – 676 с.
Обкладинка: тверда.

 

    

Народний лікар Іван (Иван) Просяник, недарма РОДина назвала його на честь сакрального дерева верби — иви, мав неповторне дитинство. Він ріс у світі, де перепліталися буденність і таїна. Де кожна зілина, кожна травина розмовляли з малим Івасем: чи то кощюною-міфом, з голосу сивого батька-знахаря, чи то казнею-легендою, з вуст мудрої бабусі-відунки. Світ, де ще були ледь прочинені двері в живу, прадавню нашу історію. Там на його чоластих могилах-обсерваторіях молилися волхви-звіздарі. Там, на широкі ниви русичів, волхви-просяники випрошували щедрі, рахманні дощі. Світ, де дзвенів, гусель яровчатих спів, славу витязям рокочучих, і сурем заклич бойових лунав. І зміг малий Іван почути їх, доторкнутися серцем до відгомину творення незрівнянно величної культури нашої вершинної слов’янської держави, яка до кореня згодом буде винищена чужинецьким культом. Але крізь тумани віків характерники-знахаарі все ж донесли в наші дні золоту гілку, колись могутнього, Древа Зцілення, яку впродовж життя осягав Іван Просяник. І Ви поліпшите своє здоров’я, переконавшись, що всі оці 3835 цілющих приписів двокнижжя «Зело таємниче» справді помічні, бо взяті з тисячолітнього народного досвіду. Пориньте ж в цей прадавній світ, відчуйте його таїну предвічну.

Просяник І.Г. Зело таємниче: Травник-волховник —
Київ: ТОВ “Українське видавництво “Аркона”. 2013, — 600 с.
Палітурка